Соціально-психологічна служба школи

Соціальний педагог Гуркіна Людмила Андріївна 

Практичний психолог Климишина Алла Петрівна 

Рекомендації з розвитку самостійності в дітей

Часто батьки роблять вибір за свою дитину. Зрозуміло, виключно з кращих міркувань. Але навчання самостійності в прийнятті рішень – дуже важливий етап виховання. В іншому випадку дитина зіштовхнеться з безліччю проблем у майбутньому.

Що таке самостійність?
Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли той починає ходити до школи. Проте починати виховувати це якість потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.
Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різним, залежно від віку дитини.
Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цього найважливішого людської якості.

Етапи становлення
Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці він все хоче робити сам, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки.
Підлітковий вік - коли дитина відділяється від батьків, прагне до незалежності, самостійності, «хоче, щоб дорослі не лізли в його життя».
Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність.

До кінця підліткового віку при правильному розвитку самостійність формується остаточно: дитина не просто вміє щось робити без сторонньої допомоги, але і брати відповідальність за свої вчинки, планувати свої дії, а також себе контролювати і давати оцінку результатам своїх дій. Підліток починає усвідомлювати, що самостійність не означає повної свободи дій: вона завжди утримується в рамках прийнятих у суспільстві норм і законів, і що самостійність - це не будь-яка дія без сторонньої допомоги, але дія свідоме і соціально прийнятне.
Як розвивається самостійність

Для початку батьки повинні давати дитині приймати рішення в нескладних питаннях (наприклад, яку іграшку купити в магазині, яку страву приготувати на обід тощо). Це формує важливі життєві навички, які можна розвивати вже з трирічного віку.

Маленькі рішення – це перший крок до того, щоб ваш малюк у майбутньому став компетентним, здібним, упевненим у собі й відповідальним дорослим

Для батьків природно вирішувати за дитину, що для неї добре, а що – погано, як їй чинити, що думати з того чи іншого приводу. Батьки схильні навіть здійснювати вчинки за дітей. Це й не дає розвинути навички відповідальної поведінки.

Уся складність полягає в тому, щоб знати, коли передати дитині відповідальність (відповідну до її віку й рівня розвитку) і яку підтримку їй при цьому надати.

Батькам необхідно давати дитині більше самостійності, вчитися передавати їй відповідальність за прийняття рішень, вчити пристосовуватися до мінливого світу.

Важливо бачити готовність дитини до прийняття самостійних рішень і відповідальності, передавати їй свої цінності й розвивати почуття власного «Я». Все це – важливі етапи розвитку дитини, і батькам потрібно приділяти цьому достатньо уваги.

12 переваг самостійного прийняття рішень

·         Відчуття контролю ситуації. Всі люди хочуть відчувати, що вони контролюють ситуацію. І якщо вибір, який щодня робить дитина, дає їй упевненість у своїх силах, необхідно дати їй можливість робити цей вибір.

·         Підвищення самооцінки. Самостійність і почуття контролю ситуації дозволяє дитині відчувати впевненість.

·         Розвиток навичок саморегуляції. Дитина з високою самооцінкою, помиляючись у прийнятті рішень, учиться виправляти помилки, аналізувати ситуацію й не почувається невдахою.

·         Розвиток мотивації. Найчастіше дитина береться за ті справи, які вибрала сама.

·         Розвиток почуття гордості дитини. Вона відчуває, що її внесок у загальну справу важливий. Це вчить дитину співпрацювати з іншими членами сім'ї.

·         Розвиток мислення. Ситуація вибору дає можливість генерувати нові ідеї, бачити нові можливості.

·         Допомагає краще справлятися із завданнями. Вона вчиться нестандартного мислення, бачення багатьох варіантів вирішення завдання й пошуку кращого з них.

·         Розвиток творчого потенціалу. Дитина досліджує нові можливості.

Дитина, яка не розвиває навичок прийняття рішень, схильна:

·         Залежати від батьківта інших людей навіть у дорослому віці.

·         Перебувати під сильним впливом друзів або однолітків.

·         Ображатися на батьківта інших дорослих, які обмежують її свободу.

·         Сумніватися у власних здібностях.

·         Невиправдано ризикувати.

·         Не намагатися досягти більшого й максимально реалізувати свій потенціал.

  

Конфлікт. Методи подолання

На жаль, міжособистісні конфлікти - неминуча частина нашого життя.

Конфлікт - це взаємодія між людьми (припустимо для простоти, якщо учасників тільки двоє). Учасники конфлікту називаються ініціатором і відповідачем, і потрібно враховувати, що в процесі суперечки співрозмовники можуть неодноразово мінятися ролями.

Виділяють п'ять можливих варіантів неконструктивних дій у конфліктній ситуації: відхід від конфлікту, згладжування конфлікту, знаходження компромісу, конфронтація, примус.

1.     Відхід від вирішення протиріччя, переведення на іншу тему - тобто уникнення вирішення проблеми. Фактичноце просто відкладанняконфлікту - можливо, з часом все само собою владнається, або з'явиться можливість все зважити і т.д. Реально ж у більшості випадків учасники просто отримують відстрочку, після якої їм все ж доводиться встати з проблемою лицем до лиця.

2.     Згладжування конфлікту- Одна із сторін може зовні погодитися з претензіями, при цьому внутрішньо повністю або частково залишаючись переконаною у своїй правоті. Такою дією ми просто намагаємося заспокоїти партнера, фактично, як і в першому випадку, переносячи вирішення питання в майбутнє. Негативна сторона такого підходу в тому, що ми начебто даємо партнеру зрозуміти, що згодні з ним, але після деякого часу він може виявити, що це не так.

3.     Компроміс - Знаходження прийнятного для обох сторін рішення. Такий підхід передбачає більш-менш відкрите обговорення проблеми і знімає напруженість.

4.     Конфронтація передбачає зіткнення, при якому учасники наполягають на своєму, не беручи до уваги позицію іншого. Може слідувати за накопиченням однієї зі сторін достатнього числа претензій (можливо, дрібних, але вже в неабиякій кількості). Настає момент, коли «чаша переповнюється» та ініціатор висуває серйозні претензії, часто і не розраховуючи отримати прийнятну відповідь.

                                                      
 

Кібербулінг – новітня форма агресії!

Дітям необхідно відчувати себе самостійними та незалежними, особливо у користуванні Інтернетом. Завдяки цьому вони розвиваються і відкривають нові можливості, та іноді їх можуть спіткати не дуже приємні сторони віртуального світу.

Раніше хуліганів можна було зустріти на вулиці або в школі, та зараз вони частково перейшли в Інтернет. Цифрові технології відкрили багато нових можливостей, на жаль, для шахраїв також. У результаті цього і виник кібербулінг.

Якщо не вдаватися у деталі й складні терміни, кібербулінг — переслідування повідомленнями в Інтернеті, що містять образи, погрози та агресію; це підлітковий віртуальний терор, напад із метою завдати психологічної шкоди.

Замість того, щоб поставити підніжку, пишуть агресивну SMS; замість стусана залякують у соцмережі; замість насмішок і образ розповсюджують конфіденційні дані про дитину, створюють фальшиві профілі на різноманітних сайтах, тероризують нічними дзвінками тощо.

Здавалося би, що тут такого — ну заважатимуть дитині спокійно сидіти в чаті чи гратися в онлайн-гру, але це все може привести до серйозних наслідків. Завдання батьків — вберегти дитину від подібного, або, якщо вже таке трапилося, мінімізувати моральну шкоду.

Варто дотримуватися кількох простих правил:

— Поясніть дитині, що таке кібербулінг.

— Навчіть дитину дотримуватися правил безпеки в Інтернеті: обирати складні паролі й регулярно їх міняти, помірковано обирати коло спілкування у мережі, обирати надійні сайти та сервіси для користування.

— Регулярно перевіряйте, чим займається дитина в Інтернеті (проте поважайте її особистий простір), які сайти відвідує, з ким спілкується. Таким чином, ви зможете запобігти кібербулінгу.

— Якщо вберегти від проблеми не вдалося, потрібно потурбуватися про те, аби мінімізувати моральну шкоду — підтримайте дитину, заспокойте, поясніть, що трагедії не сталося. Ну й, звісно, повідомте адміністрацію сайту (чату, ігрового серверу тощо) про випадок кібербулінгу, адже це їхній обов’язок слідкувати за тим, щоб такого не траплялося

Співпрацюйте з вашою дитиною, не будьте суворим наглядачем, і тоді ви не лише збережете довіру, але й убезпечите дитину від негативу в мережі. Розкажіть дітям про безпеку в Інтернеті!

 

                                                                
 

 
10 причин, чому діти нас не чують

“Сто разів треба повторювати”, “як об стінку горохом”, “доки не крикнеш – не зробить” – ці фрази впевнено займають перші рядки в хіт-параді батьківських скарг дитячому психологу. Чому?  Найголовніша помилка батьків полягає в тому, що вони намагаються давати вказівки дітям, як маленьким дорослим. Але в “маленькій країні” діють свої закони сприйняття, які необхідно враховувати, якщо ми хочемо бути почутими.

Відсутність зорового контакту

Помилка №1. Дітям доступна лише гнучка одноканальна увага. Це означає, що мозок дитини здатний сконцентруватися тільки на одній меті (наприклад, на будівництві тунелю зі стільців). Безглуздо дратуватися, що захоплений грою малюк вас “не чує” – він поки-що просто не здатний на це. Тим більше що мамині слова доносяться звідкись зверху, в той час як “справжнє” життя проходить тут, під стільцями!

Робота над помилками. Перш ніж давати вказівки, необхідно переключити увагу на себе. Сядьте навпочіпки, подивіться дитині в очі (можна доторкнутися або взяти за руку). Зверніться до нього по імені: “Даринко, подивися на мене”, “Тимку, послухай, що я скажу” тощо, корисно попросити повторити, що він почув. Завдання, які видаєш сам собі, виконувати набагато приємніше.

Прохання, що складається з кількох

Помилка №2. “Зніми взуття, вимий руки і за стіл”, – на наш погляд, прохання просте, як двічі два. А ось для дитини це досить складний алгоритм. Спробуй запам’ятати послідовність, нічого не пропустивши! Ось дитина і “застрягає” в передпокої.

Робота над помилками. Розбивайте складну задачу на прості. Видавайте дитині тільки одне коротке завдання, наприклад: “Зніми взуття”. До наступного переходите, коли вказівка ​​№1 буде виконана.

“Непрямі” вказівки

Помилка №3.  Наприклад: “Ти ще довго будеш сидіти в бруді?”, “Тобі що, подобається ходити з липкими руками?”. “діти розуміють все буквально. Здогадатися, що в маминому питанні закладено керівництво до дії, їм поки важкувато.

Робота над помилками. Варто пам’ятати, що всі прохання повинні звучати так, щоб їх можна було зрозуміти однозначно.

Багато слів

Помилка №4. “Сашко, скільки разів тобі можна говорити, що не стрибай з крісла на диван! Ти вже забув, як розквасив ніс, хочеш впасти ще раз?.. тощо”. Зрозуміло, що у батьків, які видають “промову”, що називається, “накипіло” і вони хочуть якось припинити небезпечну поведінку дитини, але вислуховуючи довгу нотацію, дитина тільки плутається в словах і забуває, про що, власне, йдеться”.

Робота над помилками. Не варто нагадувати дитині “минулі” гріхи. Не потрібно лякати прийдешніми неприємностями. Дитина живе “тут і зараз”, тому спроба вплинути на нього довгими поясненнями безглузда. Найкраще в такий момент сказати коротко: “Стрибати з крісла не можна, це небезпечно”. Після цього можна перетворити ситуацію в жарт – наприклад, зняти пустуна з крісла і покружляти, пограти в літачки. Або переключити увагу – наприклад, запропонувати позмагатися, хто краще перестрибне через розкладені на килимі листки паперу. Одним словом, знайти більш безпечний вихід для енергії, що переповнює малюка. І найголовніше правило – якщо не можете змінити поведінку дитини, міняйте обставини, які провокують небезпечну поведінку. Наприклад, перенесіть крісло в іншу кімнату.

Крик

Помилка №5. Дитина попросить вибачення, скаже, що все почув і зрозумів. Насправді він не почув – не до того було. Головною метою було – запобігти покаранню. Крім того, крик викликає тривогу, страх. А страх знижує здатність мислити. Згадайте, як ви самі себе почуваєте, якщо з вами на підвищених тонах розмовляє хтось значущий, наприклад начальник, напевно буває відчуття, що губитеся, як ніби “тупієте”? Те ж саме відбувається і з дитиною.

Робота над помилками. Кращий спосіб утримати емоції під контролем – бути послідовними. Якщо дитина зрозуміє, що немає способу випросити годинне сидіння перед телевізором, вона перестане ігнорувати прохання вимкнути мультики.

Очікування негайної зміни поведінки

Помилка №6. Американський педагог Мері Бадд Роу в ході експериментів виявила, що діти сприймають сказане не так швидко, як дорослі, а з затримкою в кілька секунд. У тому числі і тому, що довільна увага (тобто вміння зусиллям волі відволікатися від цікавого на користь необхідного) повністю формується у малюка тільки до 6-7 років. Це означає, що швидко перемикатися з того, що цікаво, йому (наприклад, возити по підлозі табуретки) на те, що “цікаво” вам (одягнутися і відправитися в поліклініку) дитина менша шести просто не може.

Робота над помилками. Давайте дитині “часовий” запас. Наприклад, вам пора додому, а дитя ніяк не може відірватися від гри. Домовтеся з ним, скільки разів він зможе з’їхати з гірки перед виходом додому, тоді ваше прохання напевно буде почуте. Варіант: якщо карапуз “не чує”, що пора залишити машинки і піти обідати, – запропонуйте машинкам позмагатися – хто швидше доїде до кухні тощо.

Метод “заїждженої платівки”

Помилка №7. Поганий для дитини, тому що вона не звикає до самостійності. “Мама цього разу не нагадала, що треба вимити руки після туалету, означає, що їх мити не обов’язково”. Поганий для мами, тому що навіть найтерпеливіша людина, що змушена постійно бути “платівкою”, виснажується і може одного разу через дрібницю зірватися – накричати або відшмагати.

Робота над помилками. У дітей дуже розвинена зорова пам’ять, тому для засвоєння режимних моментів дуже ефективно працюють малюнки-нагадування. Наприклад, у півтора-два роки малюк вже здатний засвоїти, що треба мити руки в трьох випадках: перед їжею, після “походу” на горщик і після прогулянки. Повісьте у ванній і в передпокої яскраві малюнки, присвячені цим трьом ситуацій. Кожне миття рук дитина охоче відзначатиме яскравим кружечком або хрестиком.

Прохання-“заперечення”

Помилка №8. “Не лізь в калюжу!”, “Не гримай дверима!” дитяче сприйняття “пропускає” частку “не”, і малюк щоразу сприймає батьківську заборону як привабливу пропозицію.

Робота над помилками. Запропонуйте цікаву альтернативу. Наприклад: “Давай спробуємо обійти калюжу цим вузьким бордюром» або “Чи зможеш ти закрити двері, щоб ніхто не почув?”

Постійні осмикування

Помилка №9. Як правило, щоразу осмикують дітей стривожені мами, котрі відчувають постійний острах за малюка і справляються з цим острахом за допомогою гіперопіки. “Не наступи в багнюку”, “Обережно, поріг”, “Стій, там собака” – і так весь день. Якоїсь миті втомлена від тиску дитина починає сприймати мамині слова просто як “фон”.

Робота над помилками. Спробуйте порахувати, скільки разів за годину (наприклад, за прогулянку), ви робите дитині зауваження. Які з цих зауважень цілком можна було б і не робити? Чи не осмикуйте його з будь-якого приводу, а намагайтеся бути поруч, коли малюк активний. Залазьте разом з ним на гірку, сходіть за компанію подивитися, що там лежить в кущах, разом подивіться на собаку. Дитина обов’язково “скопіює” ваше безпечне поводження.

Невміння чути дитину

Помилка №10. Буває, що мама і дитина проводять удвох увесь день, але складно сказати, що вони довго були разом. Наприклад, малюк хоче розповісти мамі щось, з його точки зору, дуже важливе про знайдений в пісочниці камінчик. Але мама захоплена розмовою з подругою: “Зачекай!” Або дорогою в магазин дитина щось захоплено розповідає, мама неуважно киває головою, занурена в свої думки.

Робота над помилками. Дитина вчиться у нас усього, в тому числі і мистецтва комунікації. Не так важливо, скільки часу ви проводите разом, важливіше, як ви його проводите. Спробуйте на годину-дві повністю зануритися в гру, зосередившись лише на спілкуванні з малюком. Він напевно “насититься” увагою і захоче пограти самостійно, залишивши вам час і на розмову з подругою, і на роздуми. А ось дитина, з якою проводять цілий день “поруч, але не разом”, звикає “випрошувати” увагу за допомогою пустощів.

 

 
 

Виховання підлітків : типові помилки батьків

Стилі виховання

Дитина не хоче до школи: наслідки та мотивація

Робимо уроки з дитиною: поради батькам

Як зупинити булінг: поради для батьків

Як боротися з булінгом: поради для дітей