Жмеринський ліцей №5

Історія

Історія школи

Школа - джерело знань. У кожної є свій родовід, який іноді губиться в далекому минулому. П'ята міська школа            відсвяткувала столітній ювілей. Десятки тисяч жмеринчан осяяні світлом знань в її стінах, працювали і працюють в усіх - без перебільшення - куточках світу. А почала свій витік вона у 1906 році, коли розумна, обдарована жінка, вихованка інституту благородних дівиць, Ганна Логіновна Лукашевич, відкрила по вулиці Поштовій в пристосованому будиночку початкову школу для дітей працівників залізничного транспорту.

Історія появи шкільної будівлі бере свій початок з 90-х рр. XIX ст. Період економічної кризи і застою 1880 р|. змінився економічним підйомом 1890 р. На будівлі школи в її початковому|початковому| вигляді|виді| лежить ознака|печатка| приватного підприємництва. Вона побудована|спорудити| близько 1890 року машиністом пасажирських потягів|потягів| Шишкиним. Особисто знав Шишкина Добровольський Михайло Іванович, тоді слюсар депо, а зараз пенсіонер, 87 років. Шишкин, як машиніст пасажирських потягів|потягів|, мав непоганий заробіток, можливо мав ще яке-небудь побічне джерело доходу. Спочатку ця будівля була одноповерховою і не призначалася для здачі під школу. У 1900-х роках одна третина будівлі була здана|складати| під житлову площу|майдан| військовому|воєнному| лікареві|лікарці| Делекторському Миколі Івановичеві. Отже, машиніст Шишкин побудував|спорудив| будівлю для здачі його під приватні квартири, мріючи на схилі віку своїх пожити в достатку. Сам Шишкин жив в будинку|домі|, що поряд зі|поряд із| школою.

Коли Шишкин помер|вмер|, будівля перейшла у володіння його зятя - Наумова (теж|також| машиніста). Наумов продав будинок|дім| і виїхав|поїхав| до Кишинева. Хто|КТО| ж новий покупець будинку|дому|? Цю будівлю купила заповзятлива жінка з|із| комерційними завдатками: Лукашевіч Г.Л. При ній будівля була добудована і стала двоповерховою. У цій будівлі Лукашевич відкрила|відчиняла| приватний учбовий заклад - жіночу гімназію.

Восьмого травня 1909 року в гімназійній церкві (тепер це кабінети історії та географії на першому поверсі) відбулося урочисте відкриття і освячення нового учбового закладу. Вів службу священик Антон Амвросієвич Станіславський, вихованець Київської духовної академії, на церемонії були присутні представники міського правління на чолі з міським головою - О. Добровольським. А першого вересня за парти сіла 291 учениця. В гімназії було 7 основних і два підготовчих класи, навчання було платним: в підготовчих класах - 60 крб. за рік, в 1-2-му - 80 крб.,в 3-х - 90 крб.,в 4-5-6-х -100 крб., в 7-х -120 крб.

Г.Л.Лукашевич вважалася начальницею гімназії, а на педагогічних нарадах головував директор чоловічої гімназії- іроїд Онисимович Конахевич, бо Ганна Логіновна, як жінка, була позбавлена права голосу. Навчальна програма гімназії носила гуманітарний напрямок: гімназистки вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, природничі науки, історію, географію, Закон Божий, а також математику, займалися гімнастикою. Викладання усіх предметів, крім іноземних мов, проводилось виключно російською мовою. Викладачі гімназії отримували 40-60 карбованців місяць,а робітники -15-20.

Почалася Перша світова війна, Жмеринка стала прифронтовим містом, в лікарні- земську та залізничну - щоденно прибували поранені, з кожним днем їх ставало все більше, а під військовий шпиталь відвели чоловічу гімназію, а гімназистів перевели в жіночу, в який вони навчалися в другу зміну. Саме в ті роки в ній навчався Юрій Смолич, про буремні роки революції та громадянської війни він розповів в своїх творах.

Після революції гімназія стала загальноосвітньою трудовою школою, куди прийшли діти робітників та селян. Директором школи-семирічки став М.І.Машорін (1920 - 1923рр.)

В довоєнні роки школи №№3-4-5 знаходились в підпорядкуванні Відділу навчальних закладів Вінницької залізниці, СНІ№5 числилась 45-ю. Під час Великої Вітчизняної війни румунські окупаційні правителі, вважаючи себе довічними власниками завойованих земель, відкрили в приміщені школи так званий хімічний ліцей. Старшокласники носили на лівій руці пов'язку синього кольору з вишитими буквами «ФАРМ -SFL». Учні початкових класів вивчали німецьку, румунську мови, арифметику, ботаніку, українську мову. Старшокласники - хімію, математику, латинську мову, спеціальні предмети.

Навчальний рік в 1943 році розпочався, як завжди 1 вересня, провчились діти місяць чи два, і раптом після вихідного дня директор Даньківський об'явив, що занять в школі не буде, наказав розійтись.

Під час боїв за визволення Жмеринки у дворі школи містилось відділення зенітної артилерії. А 1 квітня 1944 року школа знову відкрила двері для дітей, які бачили, пережили страшну війну, дітей різного віку. В класах нараховувалось по 12-15 чоловік. Очолив школу Баранов Петро Михайлович.

Заняття припинились на початку травня у зв'язку з бомбардуванням міста фашистською авіацією, яке продовжувалось на протязі всього літа. В таких умовах прийшлося директору готувати школу до нового навчального року: класи були побілені,старі парти відремонтовані, підлоги змащені соляркою.

Першого вересня школа №18 - такий номер вона отримала після війни - почала діяти. Нелегкі то були часи: було і холодно, і голодно. Діти сиділи за партами одягнені, в торбинках носили чорнильниці з дому, а на сніданок - шматок хліба, яблуко, а декому мати змащувала окраєць хліба риб'ячим жиром. З настанням теплих днів вчителька біології все ще приходила в клас в старій шубі - Т. Ф.Європейцева - бо кофтина у неї була латана- перелатана. А потяг до знань був неабиякий, вирувало творче життя, проводились тематичні вечори. Директор організував авіамодельний гурток.

Любов до неба передавалась із покоління в покоління. Стали відомими авіаторами випускники школи 60-х років: Олександр Слободянюк - генеральний директор Московського авіаційного заводу, Володимир Бормотін - ведучий конструктор Київського авіаційного заводу і ін. Добру згадку про школу залишив директор Колєсніков П.Ф., який велику увагу приділяв предметам політехнічного циклу (1947-1955рр.).

Учениця 8-10 класів Інна Кабальська протягом навчання в старших класах незмінно керувала шкільним хором, чисельність якого 100 чоловік; на оглядах художньої самодіяльності залізничних шкіл хор займав призові місця, а його керівник була обрана делегатом Всесоюзного з'їзду комсомолу від Вінницької області.

В 1954 році Вінницька залізниця ввійшла до складу Південно-західної, відповідно: школи перейшли в підпорядкування відділу навчальних закладів. Школа отримала №57, а директором її став Яків Васильович Душко. Він приділяв велику увагу естетичному вихованню учнів

В 1960 році всі школи міста перейшли в підпорядкування райВНО, директором було призначено В.Н.Беха. Контингент учнів зріс до 1150 чоловік, в деяких класах нараховувалося до 45 учнів. Заняття проводились в дві зміни, гурткова, позакласна робота, наради вчителів - після восьмої години вечора. Василь Наумович доклав немало зусиль, щоб покращити умови навчання. В1974-1975 роках добудовано двоповерховий корпус. Силами учителів, батьків, учнів були обладнані зразкові класи- кабінети, спортивний зал, їдальня. Школа перейшла на однозмінну систему навчання